Урок5,6 Слюсарна справа група 12

Тема уроку 11,12 Рубання металу.

Відео уроку ДИВИСЬ ТУТ

Матеріал уроку ДИВИСЬ ТУТ

Домашнє завдання:переписати та вивчити конспект та готуватися на наступний урок до тестів по темі: Правка метлу на п`ятницю.

Рубання металу

                                                      Сутність і призначення рубання
     Рубанням називається операція з поділу на частини або з видалення зайвих шарів металу. Воно належить до попередніх, грубих операцій і вимагає після себе подальшої обробки. Точність, що досягає рубанням, перебуває в межах 0,5—1 мм.
     Різальним інструментом при рубанні є зубило й крейцмейсель, ударним — молоток.
     За допомогою рубання можуть бути виконані такі види робіт: поділ металу на частини, видалення зайвих шарів металу, видалення напливів, виступів, вирубання заготовок із листового матеріалу, вирубання різних отворів, прорубування пазів, канавок тощо.

                                                                   Процес різання металу
     При рубанні інструмент робить зрізання стружки або розрізування металу на частини.
     Для того щоб створити сприятливі умови для різання, різальна частина будь-якого інструмента має форму клина. Завдяки клиноподібній формі він може входити в оброблюваний матеріал і робити поділ його частинок.
     Розглянемо роботу клина (рис. 1.6.14, а). Якщо на клин діяти деякою силою Р, то на його бічних поверхнях з’являться нормальні сили N, що розділяють частинки металу.
     Зі збільшенням кута загострення клина р нормальне зусилля зменшуватиметься й різати буде складніше. Отже, щоб полегшити різання, потрібно робити кут у клина менше.
     Але, з іншого боку, зі зменшенням кута загострення знижуватиметься міцність різальної частини. Тому малі кути можна допустити тільки при обробці м’яких матеріалів. Для твердих металів потрібне більше зусилля для поділу частинок й, отже, потрібно більш масивне лезо, що забезпечується більшим кутом загострення (заточення).
     При проникненні клина в метал, як це має місце при розрубуванні металу на частини, тертя виникає на обох його гранях. Сила тертя чинитиме значний опір проникненню клина.

     У випадку зняття стружки різальну частину інструмента нахиляють стосовно оброблюваної поверхні з таким розрахунком, щоб тертя виникало тільки на одній грані (рис. 1.6.14, б).
     Грань інструмента, обернена до оброблюваної поверхні, називається задньою гранню. Грань, обернена до стружки, називається передньою гранню. На їхньому перетині перебуває різальна кромка (різальне лезо).
     Кут α, зроблений між обробленою поверхнею й задньою гранню, називається заднім кутом. Він дається інструменту для того, щоб не було тертя задньої грані об оброблюваний виріб.
     Кут β між передньою й задньою гранями називається кутом загострення.
     Кут γ, зроблений між перпендикуляром до оброблюваної поверхні й передньою гранню, називається переднім кутом.
     Очевидно, що α + β + γ = 90°.
     У цьому випадку γ входить зі знаком плюс. Такі передні кути називаються додатними.
     Чим більше передній кут в інструмента, тим менше кут загострення й тим, отже, менше буде зусилля. Із зазначеного зрозуміло, що при різанні основне значення має кут нахилу передньої грані до оброблюваної поверхні, називаний кутом різання. Він дорівнює сумі кута загострення й заднього кута: δ = α + β.
     Оскільки задній кут не впливає на роботу різання й при роботі є постійним для даного інструмента, кут різання залежить здебільшого від кута загострення. Чим кут різання менше, тим менше зусилля різання, але менш міцний інструмент. Тому для обробки твердих матеріалів кут різання беруть більше, ніж для м’яких (кут різання в зубила для твердих матеріалів дорівнює 70°, для м’яких — 50°).
     Задній кут інструмента має бути якнайменшим, щоб не послабляти його різальну частину.
     Для зубила він дорівнює приблизно 5. Звичайно, ніхто не вимірює цього кута, він виходить автоматично. Якщо зубило нахилити під більшим кутом, воно уріжеться в оброблювану поверхню, при менших кутах зубило ковзає, не роблячи різання.
     При роботі клина його передня поверхня стискає шар металу, що перебуває перед нею, й, коли напруги перевищать міцність матеріалу, відбувається зрушення (сколювання) його частинок. У результаті утворюється елемент стружки. Сполучення послідовних елементів дає стружку.

                                                                         Інструмент для рубання
     Зубило (рис. 1.6.15, а) — стрижень овального перетину. У зубила розрізняють різальну, ударну й середню частини.
     Різальна частина виконана у вигляді клина. Після заточення її бічних граней на їх перетині утворюється гостра різальна кромка (лезо).
     Основним розміром для зубила є ширина робочої частини. Стандартизовано такі розміри: 5, 10, 15, 20 і 25 мм.
     Ударна частина виконана такою, що звужується догори, вершина її закруглена. Це зроблено для того, щоб удар молотка завжди припадав по центру. Крім того, при такій формі головка менше розклепується при ударах (у плоскої головки швидше утворюється грибок).

Рис. 1.6.15. Інструменти для рубання:
а — зубило; б — крейцмейсель; в — зубило з безпечною насадкою

     Виготовляється зубило зі сталі У7 і У8.
     Крейцмейсель (рис. 1.6.15, б) — це вузьке зубило, він призначається для прорубування пазів і канавок. Крейцмейселі також стандартизовані. Вони виготовляються з такою шириною робочої частини: 2, 5, 8, 10, 12 і 15 мм.
     Для вирубання канавок складного профілю (напівкруглих, кутових тощо) застосовуються крейцмейселі спеціальної форми: закруглені, з різальними кромками, розташованими під кутом, тощо. Їх часто називають канавниками.
     Для безпечної роботи зубила застосовують спеціальні рукоятки (насадні).
     Слюсарні молотки виготовляються двох типів: тип А — із круглим бойком (рис. 1.6.16, а) і тип Б — із квадратним бойком (рис. 1.6.16, б).
     Основною характеристикою молотка є його вага. ГОСТ 2310—54 установлює для молотків типу А шість номерів, для молотків типу Б — вісім.
     Молотки 50—200 м застосовуються для розмічання й інструментальних робіт, 400—500 м — для рубання, 600—1000 м — для ремонтних робіт.
     Виготовляються молотки зі сталі У7, У8, 50, 40Х. Робочі частини їх — бойок і носок — гартуються й шліфуються.
     Отвір для рукоятки має овальну форму, він розширюється до виходу в обидва боки, що потрібно для більш надійного кріплення молотка. Розташовується отвір з таким розрахунком, щоб його центр був вище центру ваги молотка. Це дає більшу стійкість і краще використання ваги при ударі.

Рис. 1.6.16. Слюсарні молотки:
а — з круглим бойком; б — з квадратним бойком

Види слюсарних молотків      Рукоятки для молотків виготовляються з сухого дерева твердих порід: горобини, кизилу, граба, клена, берези. Вони повинні мати гладку, відполіровану й прооліфлену поверхню з перетином, що збільшується, у напрямку до кінця, щоб рукоятка не вислизала з руки. Перетин рукоятки — овальний зі співвідношенням великого й малого діаметрів 1,5 : 1. Закріплюється молоток на рукоятці за допомогою дерев’яних або завершених металевих клинів товщиною 2—6 мм.
     У залежності від ваги молотка рекомендуються такі довжини рукояток, мм:
для легких молотків (до 400 г) — 200, 250, 300;
для середніх молотків (500—600 г) — 320, 360;
для важких молотків (800—1000 г) — 360, 400, 500.

Урок7,8 Слюсарна справа група 11

Тема уроку 11,12 Рубання металу.

Відео уроку ДИВИСЬ ТУТ

Матеріал уроку ДИВИСЬ ТУТ

Домашнє завдання:переписати та вивчити конспект та готуватися на наступний урок до тестів по темі: Правка метлу на п`ятницю.

Рубання металу

                                                      Сутність і призначення рубання
     Рубанням називається операція з поділу на частини або з видалення зайвих шарів металу. Воно належить до попередніх, грубих операцій і вимагає після себе подальшої обробки. Точність, що досягає рубанням, перебуває в межах 0,5—1 мм.
     Різальним інструментом при рубанні є зубило й крейцмейсель, ударним — молоток.
     За допомогою рубання можуть бути виконані такі види робіт: поділ металу на частини, видалення зайвих шарів металу, видалення напливів, виступів, вирубання заготовок із листового матеріалу, вирубання різних отворів, прорубування пазів, канавок тощо.

                                                                   Процес різання металу
     При рубанні інструмент робить зрізання стружки або розрізування металу на частини.
     Для того щоб створити сприятливі умови для різання, різальна частина будь-якого інструмента має форму клина. Завдяки клиноподібній формі він може входити в оброблюваний матеріал і робити поділ його частинок.
     Розглянемо роботу клина (рис. 1.6.14, а). Якщо на клин діяти деякою силою Р, то на його бічних поверхнях з’являться нормальні сили N, що розділяють частинки металу.
     Зі збільшенням кута загострення клина р нормальне зусилля зменшуватиметься й різати буде складніше. Отже, щоб полегшити різання, потрібно робити кут у клина менше.
     Але, з іншого боку, зі зменшенням кута загострення знижуватиметься міцність різальної частини. Тому малі кути можна допустити тільки при обробці м’яких матеріалів. Для твердих металів потрібне більше зусилля для поділу частинок й, отже, потрібно більш масивне лезо, що забезпечується більшим кутом загострення (заточення).
     При проникненні клина в метал, як це має місце при розрубуванні металу на частини, тертя виникає на обох його гранях. Сила тертя чинитиме значний опір проникненню клина.

     У випадку зняття стружки різальну частину інструмента нахиляють стосовно оброблюваної поверхні з таким розрахунком, щоб тертя виникало тільки на одній грані (рис. 1.6.14, б).
     Грань інструмента, обернена до оброблюваної поверхні, називається задньою гранню. Грань, обернена до стружки, називається передньою гранню. На їхньому перетині перебуває різальна кромка (різальне лезо).
     Кут α, зроблений між обробленою поверхнею й задньою гранню, називається заднім кутом. Він дається інструменту для того, щоб не було тертя задньої грані об оброблюваний виріб.
     Кут β між передньою й задньою гранями називається кутом загострення.
     Кут γ, зроблений між перпендикуляром до оброблюваної поверхні й передньою гранню, називається переднім кутом.
     Очевидно, що α + β + γ = 90°.
     У цьому випадку γ входить зі знаком плюс. Такі передні кути називаються додатними.
     Чим більше передній кут в інструмента, тим менше кут загострення й тим, отже, менше буде зусилля. Із зазначеного зрозуміло, що при різанні основне значення має кут нахилу передньої грані до оброблюваної поверхні, називаний кутом різання. Він дорівнює сумі кута загострення й заднього кута: δ = α + β.
     Оскільки задній кут не впливає на роботу різання й при роботі є постійним для даного інструмента, кут різання залежить здебільшого від кута загострення. Чим кут різання менше, тим менше зусилля різання, але менш міцний інструмент. Тому для обробки твердих матеріалів кут різання беруть більше, ніж для м’яких (кут різання в зубила для твердих матеріалів дорівнює 70°, для м’яких — 50°).
     Задній кут інструмента має бути якнайменшим, щоб не послабляти його різальну частину.
     Для зубила він дорівнює приблизно 5. Звичайно, ніхто не вимірює цього кута, він виходить автоматично. Якщо зубило нахилити під більшим кутом, воно уріжеться в оброблювану поверхню, при менших кутах зубило ковзає, не роблячи різання.
     При роботі клина його передня поверхня стискає шар металу, що перебуває перед нею, й, коли напруги перевищать міцність матеріалу, відбувається зрушення (сколювання) його частинок. У результаті утворюється елемент стружки. Сполучення послідовних елементів дає стружку.

                                                                         Інструмент для рубання
     Зубило (рис. 1.6.15, а) — стрижень овального перетину. У зубила розрізняють різальну, ударну й середню частини.
     Різальна частина виконана у вигляді клина. Після заточення її бічних граней на їх перетині утворюється гостра різальна кромка (лезо).
     Основним розміром для зубила є ширина робочої частини. Стандартизовано такі розміри: 5, 10, 15, 20 і 25 мм.
     Ударна частина виконана такою, що звужується догори, вершина її закруглена. Це зроблено для того, щоб удар молотка завжди припадав по центру. Крім того, при такій формі головка менше розклепується при ударах (у плоскої головки швидше утворюється грибок).

Рис. 1.6.15. Інструменти для рубання:
а — зубило; б — крейцмейсель; в — зубило з безпечною насадкою

     Виготовляється зубило зі сталі У7 і У8.
     Крейцмейсель (рис. 1.6.15, б) — це вузьке зубило, він призначається для прорубування пазів і канавок. Крейцмейселі також стандартизовані. Вони виготовляються з такою шириною робочої частини: 2, 5, 8, 10, 12 і 15 мм.
     Для вирубання канавок складного профілю (напівкруглих, кутових тощо) застосовуються крейцмейселі спеціальної форми: закруглені, з різальними кромками, розташованими під кутом, тощо. Їх часто називають канавниками.
     Для безпечної роботи зубила застосовують спеціальні рукоятки (насадні).
     Слюсарні молотки виготовляються двох типів: тип А — із круглим бойком (рис. 1.6.16, а) і тип Б — із квадратним бойком (рис. 1.6.16, б).
     Основною характеристикою молотка є його вага. ГОСТ 2310—54 установлює для молотків типу А шість номерів, для молотків типу Б — вісім.
     Молотки 50—200 м застосовуються для розмічання й інструментальних робіт, 400—500 м — для рубання, 600—1000 м — для ремонтних робіт.
     Виготовляються молотки зі сталі У7, У8, 50, 40Х. Робочі частини їх — бойок і носок — гартуються й шліфуються.
     Отвір для рукоятки має овальну форму, він розширюється до виходу в обидва боки, що потрібно для більш надійного кріплення молотка. Розташовується отвір з таким розрахунком, щоб його центр був вище центру ваги молотка. Це дає більшу стійкість і краще використання ваги при ударі.

Рис. 1.6.16. Слюсарні молотки:
а — з круглим бойком; б — з квадратним бойком

Види слюсарних молотків      Рукоятки для молотків виготовляються з сухого дерева твердих порід: горобини, кизилу, граба, клена, берези. Вони повинні мати гладку, відполіровану й прооліфлену поверхню з перетином, що збільшується, у напрямку до кінця, щоб рукоятка не вислизала з руки. Перетин рукоятки — овальний зі співвідношенням великого й малого діаметрів 1,5 : 1. Закріплюється молоток на рукоятці за допомогою дерев’яних або завершених металевих клинів товщиною 2—6 мм.
     У залежності від ваги молотка рекомендуються такі довжини рукояток, мм:
для легких молотків (до 400 г) — 200, 250, 300;
для середніх молотків (500—600 г) — 320, 360;
для важких молотків (800—1000 г) — 360, 400, 500.