Урок2,5 Слюсарна справа група 12

Тема уроку 35,36 Свердління.

Відео уроку ДИВИСЬ ТУТ

Матеріал уроку,презентацію ДИВИСЬ ТУТ

Домашнє завдання: продовжуємо вивчати тему,переписти та вивчити конспект,та готуватися до тестів по темі: Розпилювання та припасування.

Рис. 1.7.34. Свердління з підведенням охолодної рідини до різальних кромок свердла

      Твердосплавні монолітні свердла призначені для обробки жароміцних сталей.
      Свердла з твердого сплаву ВК15М застосовують для роботи на свердлильних, а зі сплаву ВК10М — на токарних металообробних верстатах.
      Корпуси твердосплавних свердел виготовляють зі сталей Р6М5, 9ХС, 40Х і 45Х. У свердлах прорізують паз під пластинку з твердого сплаву, яку закріплюють мідним або латунним припоєм.
      Комбіновані свердла (свердло-зенківка, свердло-розвертка, свердло-мітчик) застосовують для одночасного свердління й зенкування, свердління й розвірчування або свердління й нарізування різьби.
      Центрувальні свердла служать для виготовлення центрових отворів у різних заготовках. Їх роблять без запобіжного конуса (рис. 1.7.35, а) або з ним (рис. 1.7.35, б).

Рис. 1.7.35. Центрувальні свердла:
а — без запобіжного конуса; б — із запобіжним конусом

Рис. 1.7.37. Види спрацювання свердла:
hз — по задній поверхні; hс — по стрічечці; hп — по передній поверхні; hц — циліндричної ділянки; hк — по куточках

      Загострення виконують у захисних окулярах (якщо на верстаті немає прозорого екрана) вручну таким чином. Лівою рукою тримають свердло за робочу частину якомога ближче до різальної частини (конуса), а правою охоплюють хвостовик, злегка притискуючи різальну кромку свердла до бокової поверхні шліфувального круга (рис. 1.7.38, а, б). Потім плавним рухом правої руки, не відводячи свердло від круга, повертають його навколо своєї осі і, витримуючи правильний нахил і злегка натискуючи на свердло, загострюють задню поверхню. Загострення проводять з охолодженням, періодично занурюючи кінець інструмента у водно-содовий розчин. Загострене свердло доводять на бруску. При цьому слідкують за тим, щоб різальні кромки були прямолінійними, мали однакову довжину і були загострені під однаковими кутами.
      Кут загострення суттєво впливає на режим різання, стійкість свердла й отже, на продуктивність.
      Свердла з різальними кромками різної довжини або з різними кутами їх нахилу свердлитимуть отвори більшого діаметра, тому при загостренні спірального свердла для свердління сталі слід робити кут при вершині, що дорівнює 116—118°.
      При перезагостренні спіральних свердел, особливо якщо це здійснюється вручну, збільшення діаметра отвору через неточність загострення може досягти неприпустимого значення. З цієї причини спіральні свердла загострюють вручну лише в тих випадках, коли їх діаметр не перевищує 10 мм. Свердла більших діаметрів загострюють лише на спеціальних (заточувальних) верстатах.

Рис. 1.7.38. Загострювання різальних кромок свердла:
а — положення свердла в руках; б — відносно шліфувального круга

     Якість загострення свердел перевіряють спеціальними шаблонами з вирізами. Шаблон з трьома вирізами (рис. 1.7.39) дає змогу перевірити довжину різальної кромки, кут загострення, а також кут нахилу поперечної кромки.

Рис. 1.7.39. Шаблон з трьома вирізами для перевірки якості загострення свердла

     Найдосконалішою конструкцією для вимірювання елементів різальних інструментів є прилад, що складається з двох дисків, які обертаються на осі (рис. 1.7.40, а, б). Достоїнство приладу — це універсальність, що дає змогу вимірювати кути загострення й елементи різних різальних інструментів — свердел, зубил, крейцмейселів. Застосування його не потребує виготовлення великої кількості спеціальних шаблонів, прискорює процес контролю.

Рис. 1.7.40. Перевірка приладом елементів різального інструмента:
а — кута при вершині; б — кута загострення

      Форма загострення впливає на стійкість спірального свердла і швидкість припустимого для нього різання. Свердла зі звичайним загостренням мають ряд недоліків: передній кут — змінний за довжиною різальної кромки (до того ж біля перемички він набуває від’ємного значення); у дуже важких умовах працює перехідна частина свердла (від конуса до циліндра), оскільки в ній діють найбільші навантаження. При цьому погіршується відведення теплоти.
      Для поліпшення умов роботи свердел застосовують спеціальні види загострення (табл. 7.2)

     Ручне та механізоване свердління
      Свердління здійснюється здебільшого на свердлильних верстатах. Коли деталь неможливо встановити на верстат або коли отвори розміщені у важкодоступних місцях, їх свердлять за допомогою коловоротів, тріскачок, дрилів, ручних електричних і пневматичних свердлильних машинок.
     Тріскачка застосовується для ручного свердління отворів великих діаметрів (до 30 мм), а також для свердління отворів у незручних місцях, коли не можна застосовувати свердлильний верстат, електричну або пневматичну свердлильну машинку.
     Тріскачка має шпиндель (рис. 1.7.41), який входить у вилку рукоятки. На одному кінці шпинделя є отвір для закріплення свердла, на іншому нарізана прямокутна різьба. На неї накручується довга гайка, яка закінчується центром. Для свердління за допомогою тріскачки застосовують скобу, яка дає змогу встановлювати тріскачку у певному положенні. Обертальний рух здійснюється храповим колесом, яке наглухо закріплене на шпинделі. Собачка при повороті рукоятки на невеликий кут упирається в зуб храпового колеса і повертає його, а разом з ним і шпиндель на той самий кут. Пружина весь час притискує собачку до храпового колеса.
      Чергуючи поворот рукоятки на 1/3—1/4 оберта то в один, то в інший бік, здійснюють обертання шпинделя, який повертається лише в один бік. У зв’язку з тим, що рукоятка має достатню довжину (300—400 мм), значною мірою полегшується зусилля робочого руху. Подача на один оберт свердла становить 0,1 мм.

Рис. 1.7.41. Тріскачка

      Ручний дриль (рис. 1.7.42) застосовують для свердління отворів діаметром до 10 мм. На шпинделі 6 встановлено конічне зубчасте колесо 5, яке можна сполучати з конічним колесом 8. Тоді при обертанні вала 7 рукояткою шпиндель матиме одну частоту обертання, а при сполученні зубчастого колеса 4 із зубчастим колесом 3 та обертанні рукоятки 2 — іншу; тому такий дриль називається дво-швидкісним. Свердління ручним дрилем виконують на низьких і високих підставках, затиснувши деталь у лещатах. Прийоми тримання дриля при цьому різні.

Рис. 1.7.42. Ручний дриль:
1 — шпиндель; 2 — вал; 3, 6, 7, 8 — зубчасті колеса; 4 — упор; 5 — рукоятка

     Свердління на низькій підставці отвору Ø 6—10 мм потребує значно меншого тиску на дриль, ніж свердління на високій підставці. При свердлінні на низькій підставці (рис. 1.7.43, а) дриль тримають правою рукою за рукоятку обертання, лівою — за нерухому рукоятку, а грудьми впираються у нагрудник. Рукоятку обертають плавно, без ривків. Дриль тримають строго вертикально, без розхитування, інакше свердло може зламатися.
     Свердління на високій підставці отвору Ø 2—4 мм (рис. 1.7.43, б), як правило, виконують на верстаку і на відміну від свердління на низькій підставці натискують на дриль не грудьми, а лівою рукою, якою беруть за нагрудник; правою рукою тримають рукоятку обертання. Злегка натискуючи на нагрудник, здійснюють пробне засвердлювання. Якщо отвір розміщено правильно, посилюють натискування лівою рукою на нагрудник і продовжують свердлити до кінця. При цьому не допускають похитування інструмента, щоб не зламати свердло.
     Свердління деталей, затиснутих у лещата вертикально, при горизонтальному положенні дриля (рис. 1.7.43, в) досить складне, особливо на самому початку роботи — свердло виходить з кернового заглиблення при найменшому послабленні натискування або перекосі дриля. Деталь затискують у лещатах так, щоб границі отвору були розміщені вище губок лещат більше ніж на половину діаметра патрона. Дриль тримають у горизонтальному положенні лівою рукою за нерухому рукоятку, а правою рукою — за рукоятку обертання і виконують пробне засвердлювання, плавно обертаючи рукоятку. При виході свердла послаблюють натискування й зменшують частоту обертання.

Рис. 1.7.43. Свердління ручним дрилем:
а — на низькій підставці; б — на високій підставці в лещатах; в — у лещатах при горизонтальному розміщенні дриля

     Ручні свердлильні електричні машини застосовують при монтажних, складальних і ремонтних роботах для свердління й розвертання отворів. Вони бувають трьох типів.
     Машини легкого типу (рис. 1.7.44, а) призначені для свердління отворів Ø 8—9 мм. Корпус таких машин звичайно має форму пістолета. З машин легкого типу найпоширенішою є свердлильна машина И-90 (рис. 1.7.44, а). Електродвигун — універсальний колекторний, працює на змінному або постійному струмі нормальної частоти напругою 220 В.
     Машини середнього типу (рис. 1.7.44, б), що зазвичай мають одну замкнуту рукоятку на задній частині корпуса, використовують для свердління отворів діаметром до 15 мм.

Ðèñ. 1.7.44. Ðó÷í³ ñâåðäëèëüí³ åëåêòðè÷í³ ìàøèíè ëåãêîãî (à) ³ ñåðåäíüîãî (á) òèï³â

       Машини важкого типу, які мають зазвичай дві рукоятки на корпусі або дві рукоятки і грудний упор, застосовують для вертикального та горизонтального свердління у стальних деталях отворів Ø 20—80 мм.
       Свердлильні машини бувають прямі (з розташуванням осі шпинделя співвісно або паралельно осі двигуна) і кутові (з розміщенням осі шпинделя під кутом до осі двигуна). Кутові машини застосовують для свердління отворів у важкадоступних місцях. За напрямом обертання машини виготовляють з одностороннім напрямом обертання і реверсивні.
       Ручні свердлильні електричні машини незалежно від типу та потужності складаються з трьох основних частин — електродвигуна з робочою напругою 220 або 36 В, зубчастої передачі та шпинделя.
    Безпека праці. При роботі ручними електричними машинами слід виконувати такі вимоги безпеки:
працювати лише в гумових рукавицях і калошах; коли немає калош, під ноги слід підкладати гумовий килимок; корпус ручних свердлильних машин має бути заземленим (рис. 1.7.45);
перед вмиканням ручної свердлильної машини слід спочатку переконатися у справності мережі й ізоляції, а також у тому, чи відповідає напруга в мережі напрузі, на яку розрахована ця машина;
вмикати ручну свердлильну машину лише при вийнятому з просвердленого отвору свердлі, а виймати свердло з патрона лише після вимикання свердлильної машини;
періодично спостерігати за роботою щіток електродвигуна машини; щітки мають бути добре пришліфовані (при нормальній роботі не іскрять);
при зупинці машини, появі іскріння або запаху не розбирати машину на місці, а замінити її придатною.
      Ручні свердлильні пневматичні машини порівняно з електричними мають невеликі розміри й масу. Привод цієї машини дає змогу плавно регулювати частоту обертання при натисканні на пусковий курок.

Урок3,4 Слюсарна справа група 11

Тема уроку 35,36 Свердління.

Відео уроку ДИВИСЬ ТУТ

Матеріал уроку,презентацію ДИВИСЬ ТУТ

Домашнє завдання: продовжуємо вивчати тему,переписти та вивчити конспект,та готуватися до тестів по темі: Розпилювання та припасування.

Рис. 1.7.34. Свердління з підведенням охолодної рідини до різальних кромок свердла

      Твердосплавні монолітні свердла призначені для обробки жароміцних сталей.
      Свердла з твердого сплаву ВК15М застосовують для роботи на свердлильних, а зі сплаву ВК10М — на токарних металообробних верстатах.
      Корпуси твердосплавних свердел виготовляють зі сталей Р6М5, 9ХС, 40Х і 45Х. У свердлах прорізують паз під пластинку з твердого сплаву, яку закріплюють мідним або латунним припоєм.
      Комбіновані свердла (свердло-зенківка, свердло-розвертка, свердло-мітчик) застосовують для одночасного свердління й зенкування, свердління й розвірчування або свердління й нарізування різьби.
      Центрувальні свердла служать для виготовлення центрових отворів у різних заготовках. Їх роблять без запобіжного конуса (рис. 1.7.35, а) або з ним (рис. 1.7.35, б).

Рис. 1.7.35. Центрувальні свердла:
а — без запобіжного конуса; б — із запобіжним конусом

Рис. 1.7.37. Види спрацювання свердла:
hз — по задній поверхні; hс — по стрічечці; hп — по передній поверхні; hц — циліндричної ділянки; hк — по куточках

      Загострення виконують у захисних окулярах (якщо на верстаті немає прозорого екрана) вручну таким чином. Лівою рукою тримають свердло за робочу частину якомога ближче до різальної частини (конуса), а правою охоплюють хвостовик, злегка притискуючи різальну кромку свердла до бокової поверхні шліфувального круга (рис. 1.7.38, а, б). Потім плавним рухом правої руки, не відводячи свердло від круга, повертають його навколо своєї осі і, витримуючи правильний нахил і злегка натискуючи на свердло, загострюють задню поверхню. Загострення проводять з охолодженням, періодично занурюючи кінець інструмента у водно-содовий розчин. Загострене свердло доводять на бруску. При цьому слідкують за тим, щоб різальні кромки були прямолінійними, мали однакову довжину і були загострені під однаковими кутами.
      Кут загострення суттєво впливає на режим різання, стійкість свердла й отже, на продуктивність.
      Свердла з різальними кромками різної довжини або з різними кутами їх нахилу свердлитимуть отвори більшого діаметра, тому при загостренні спірального свердла для свердління сталі слід робити кут при вершині, що дорівнює 116—118°.
      При перезагостренні спіральних свердел, особливо якщо це здійснюється вручну, збільшення діаметра отвору через неточність загострення може досягти неприпустимого значення. З цієї причини спіральні свердла загострюють вручну лише в тих випадках, коли їх діаметр не перевищує 10 мм. Свердла більших діаметрів загострюють лише на спеціальних (заточувальних) верстатах.

Рис. 1.7.38. Загострювання різальних кромок свердла:
а — положення свердла в руках; б — відносно шліфувального круга

     Якість загострення свердел перевіряють спеціальними шаблонами з вирізами. Шаблон з трьома вирізами (рис. 1.7.39) дає змогу перевірити довжину різальної кромки, кут загострення, а також кут нахилу поперечної кромки.

Рис. 1.7.39. Шаблон з трьома вирізами для перевірки якості загострення свердла

     Найдосконалішою конструкцією для вимірювання елементів різальних інструментів є прилад, що складається з двох дисків, які обертаються на осі (рис. 1.7.40, а, б). Достоїнство приладу — це універсальність, що дає змогу вимірювати кути загострення й елементи різних різальних інструментів — свердел, зубил, крейцмейселів. Застосування його не потребує виготовлення великої кількості спеціальних шаблонів, прискорює процес контролю.

Рис. 1.7.40. Перевірка приладом елементів різального інструмента:
а — кута при вершині; б — кута загострення

      Форма загострення впливає на стійкість спірального свердла і швидкість припустимого для нього різання. Свердла зі звичайним загостренням мають ряд недоліків: передній кут — змінний за довжиною різальної кромки (до того ж біля перемички він набуває від’ємного значення); у дуже важких умовах працює перехідна частина свердла (від конуса до циліндра), оскільки в ній діють найбільші навантаження. При цьому погіршується відведення теплоти.
      Для поліпшення умов роботи свердел застосовують спеціальні види загострення (табл. 7.2)

     Ручне та механізоване свердління
      Свердління здійснюється здебільшого на свердлильних верстатах. Коли деталь неможливо встановити на верстат або коли отвори розміщені у важкодоступних місцях, їх свердлять за допомогою коловоротів, тріскачок, дрилів, ручних електричних і пневматичних свердлильних машинок.
     Тріскачка застосовується для ручного свердління отворів великих діаметрів (до 30 мм), а також для свердління отворів у незручних місцях, коли не можна застосовувати свердлильний верстат, електричну або пневматичну свердлильну машинку.
     Тріскачка має шпиндель (рис. 1.7.41), який входить у вилку рукоятки. На одному кінці шпинделя є отвір для закріплення свердла, на іншому нарізана прямокутна різьба. На неї накручується довга гайка, яка закінчується центром. Для свердління за допомогою тріскачки застосовують скобу, яка дає змогу встановлювати тріскачку у певному положенні. Обертальний рух здійснюється храповим колесом, яке наглухо закріплене на шпинделі. Собачка при повороті рукоятки на невеликий кут упирається в зуб храпового колеса і повертає його, а разом з ним і шпиндель на той самий кут. Пружина весь час притискує собачку до храпового колеса.
      Чергуючи поворот рукоятки на 1/3—1/4 оберта то в один, то в інший бік, здійснюють обертання шпинделя, який повертається лише в один бік. У зв’язку з тим, що рукоятка має достатню довжину (300—400 мм), значною мірою полегшується зусилля робочого руху. Подача на один оберт свердла становить 0,1 мм.

Рис. 1.7.41. Тріскачка

      Ручний дриль (рис. 1.7.42) застосовують для свердління отворів діаметром до 10 мм. На шпинделі 6 встановлено конічне зубчасте колесо 5, яке можна сполучати з конічним колесом 8. Тоді при обертанні вала 7 рукояткою шпиндель матиме одну частоту обертання, а при сполученні зубчастого колеса 4 із зубчастим колесом 3 та обертанні рукоятки 2 — іншу; тому такий дриль називається дво-швидкісним. Свердління ручним дрилем виконують на низьких і високих підставках, затиснувши деталь у лещатах. Прийоми тримання дриля при цьому різні.

Рис. 1.7.42. Ручний дриль:
1 — шпиндель; 2 — вал; 3, 6, 7, 8 — зубчасті колеса; 4 — упор; 5 — рукоятка

     Свердління на низькій підставці отвору Ø 6—10 мм потребує значно меншого тиску на дриль, ніж свердління на високій підставці. При свердлінні на низькій підставці (рис. 1.7.43, а) дриль тримають правою рукою за рукоятку обертання, лівою — за нерухому рукоятку, а грудьми впираються у нагрудник. Рукоятку обертають плавно, без ривків. Дриль тримають строго вертикально, без розхитування, інакше свердло може зламатися.
     Свердління на високій підставці отвору Ø 2—4 мм (рис. 1.7.43, б), як правило, виконують на верстаку і на відміну від свердління на низькій підставці натискують на дриль не грудьми, а лівою рукою, якою беруть за нагрудник; правою рукою тримають рукоятку обертання. Злегка натискуючи на нагрудник, здійснюють пробне засвердлювання. Якщо отвір розміщено правильно, посилюють натискування лівою рукою на нагрудник і продовжують свердлити до кінця. При цьому не допускають похитування інструмента, щоб не зламати свердло.
     Свердління деталей, затиснутих у лещата вертикально, при горизонтальному положенні дриля (рис. 1.7.43, в) досить складне, особливо на самому початку роботи — свердло виходить з кернового заглиблення при найменшому послабленні натискування або перекосі дриля. Деталь затискують у лещатах так, щоб границі отвору були розміщені вище губок лещат більше ніж на половину діаметра патрона. Дриль тримають у горизонтальному положенні лівою рукою за нерухому рукоятку, а правою рукою — за рукоятку обертання і виконують пробне засвердлювання, плавно обертаючи рукоятку. При виході свердла послаблюють натискування й зменшують частоту обертання.

Рис. 1.7.43. Свердління ручним дрилем:
а — на низькій підставці; б — на високій підставці в лещатах; в — у лещатах при горизонтальному розміщенні дриля

     Ручні свердлильні електричні машини застосовують при монтажних, складальних і ремонтних роботах для свердління й розвертання отворів. Вони бувають трьох типів.
     Машини легкого типу (рис. 1.7.44, а) призначені для свердління отворів Ø 8—9 мм. Корпус таких машин звичайно має форму пістолета. З машин легкого типу найпоширенішою є свердлильна машина И-90 (рис. 1.7.44, а). Електродвигун — універсальний колекторний, працює на змінному або постійному струмі нормальної частоти напругою 220 В.
     Машини середнього типу (рис. 1.7.44, б), що зазвичай мають одну замкнуту рукоятку на задній частині корпуса, використовують для свердління отворів діаметром до 15 мм.

Ðèñ. 1.7.44. Ðó÷í³ ñâåðäëèëüí³ åëåêòðè÷í³ ìàøèíè ëåãêîãî (à) ³ ñåðåäíüîãî (á) òèï³â

       Машини важкого типу, які мають зазвичай дві рукоятки на корпусі або дві рукоятки і грудний упор, застосовують для вертикального та горизонтального свердління у стальних деталях отворів Ø 20—80 мм.
       Свердлильні машини бувають прямі (з розташуванням осі шпинделя співвісно або паралельно осі двигуна) і кутові (з розміщенням осі шпинделя під кутом до осі двигуна). Кутові машини застосовують для свердління отворів у важкадоступних місцях. За напрямом обертання машини виготовляють з одностороннім напрямом обертання і реверсивні.
       Ручні свердлильні електричні машини незалежно від типу та потужності складаються з трьох основних частин — електродвигуна з робочою напругою 220 або 36 В, зубчастої передачі та шпинделя.
    Безпека праці. При роботі ручними електричними машинами слід виконувати такі вимоги безпеки:
працювати лише в гумових рукавицях і калошах; коли немає калош, під ноги слід підкладати гумовий килимок; корпус ручних свердлильних машин має бути заземленим (рис. 1.7.45);
перед вмиканням ручної свердлильної машини слід спочатку переконатися у справності мережі й ізоляції, а також у тому, чи відповідає напруга в мережі напрузі, на яку розрахована ця машина;
вмикати ручну свердлильну машину лише при вийнятому з просвердленого отвору свердлі, а виймати свердло з патрона лише після вимикання свердлильної машини;
періодично спостерігати за роботою щіток електродвигуна машини; щітки мають бути добре пришліфовані (при нормальній роботі не іскрять);
при зупинці машини, появі іскріння або запаху не розбирати машину на місці, а замінити її придатною.
      Ручні свердлильні пневматичні машини порівняно з електричними мають невеликі розміри й масу. Привод цієї машини дає змогу плавно регулювати частоту обертання при натисканні на пусковий курок.