Урок3,4 Слюсарна справа група 11

Тема уроку 39,40 Свердління.

Відео уроку ДИВИСЬ ТУТ

Матеріал уроку,презентацію ДИВИСЬ ТУТ

Домашнє завдання: продовжуємо вивчати тему,переписти та вивчити конспект,.уважно передевіться презентацію.

 Радіально-свердлильний верстат 2Н55

     Догляд за свердлильними верстатами. Свердлильні верстати працюють тривалий час з потрібною точністю, продуктивно і безвідмовно лише у тих випадках, якщо за ними встановлено належний догляд.
     Перед роботою змащують усі тертьові частини верстата і заливають мастило у маслянки.
     Під час роботи перевіряють рукою ступінь нагрівання підшипників. Для уникнення нещасного випадку електродвигун перед перевіркою вимикають і перевіряють при непрацюючій пасовій чи зубчастій передачі.
     Після завершення роботи стіл верстата та його пази ретельно очищають від бруду і стружки, протирають і змащують тонким шаром мастила.
Кріплення свердел, розверток, зенкерів і зенківок на свердлильних верстатах залежно від форми хвостовика здійснюють трьома способами — безпосередньо в конічному отворі шпинделя, у перехідних конічних втулках і в свердлильному патроні.

Кріплення свердла безпосередньо у конічному отворі шпинделя (рис. 1.7.54, а). Конічні хвостовики свердел, розверток, зенкерів тощо, а також конічні отвори у шпинделях свердлильних та інших верстатів виготовляють за системою Морзе. Конуси Морзе мають номери 0, 1, 2, 4, 5 і 6; кожному номеру відповідають певні розміри конуса. У конічному отворі шпинделя конічний хвостовик утримується силою тертя, що виникає між конічними поверхнями. Лапка хвостовика входить у паз шпинделя й запобігає провертанню хвостовика.
      Кріплення свердла у перехідній конічній втулці здійснюють тоді, коли конус хвостовика інструмента менший за розмір конуса отвору шпинделя. Перехідні конічні втулки (рис. 1.7.54, б) бувають короткими й довгими. Номери перехідних втулок вибирають за розмірами конусів різальних інструментів. На рис. 1.7.54, в показано закріплення інструмента за допомогою перехідної втулки. Втулки зі свердлом вставляють в отвір шпинделя верстата.

Рис. 1.7.54. Кріплення інструмента безпосередньо у шпинделі верстата (а), перехідні конічні втулки (б) і кріплення за їх допомогою (в)

     Видалення інструмента з конічного отвору шпинделя верстата здійснюється за допомогою клина (рис. 1.7.55, а) крізь проріз.
     На рис. 1.7.55, б показано безпечний клин з пружиною, який використовують без молотка.
     Пристрій для видалення свердел або перехідних втулок зі шпинделя свердлильного верстата складається з масивної пустотілої рукоятки і рухомого бойка з клином, який знаходиться в ній. Сам клин підпружинено пружиною. Для видалення свердла або перехідної втулки зі шпинделя клин пристрою вставляють у паз шпинделя, а рукоятку різко переміщують. При цьому пружина стискується й дінце рукоятки б’є по бойку клина. Зусилля, потрібне для стискування пружини, незначне, оскільки розраховане лише на переміщення рукоятки у висхідне положення.

Рис. 1.7.55. Видалення інструмента зі шпинделя клином (а) і безпечним клином (б)

     Кріплення свердла в патроні. Свердла з циліндричним хвостовиком закріплюють також у свердлильних патронах, основні типи яких наведено нижче.
     На рис. 1.7.56 показано трикулачковий свердлильний патрон, у якому інструменти з циліндричним хвостовиком закріплюють ключем. Усередині корпуса патрона розміщені похило три кулачки 1 з різьбою, що з’єднує їх з гайкою 2. Обойма 3 обертається спеціальним ключем 4, вставленим в отвір корпуса патрона. При обертанні обойми за годинниковою стрілкою обертається також гайка. Затискні кулачки, опускаючись донизу, поступово сходяться й затискують циліндричний хвостовик свердла чи іншого інструмента. При обертанні обойми у зворотному напрямі кулачки, піднімаючись догори, розходяться й звільняють затиснутий інструмент.

Рис. 1.7.56. Трикулачковий свердлильний патрон для кріплення свердел з циліндричним хвостовиком:
1 — кулачки; 2 — гайка; 3 — обойма; 4 — ключ

      Íà ðèñ. 1.7.57, à, á ïîêàçàíî ñàìîöåíòðóâàëüíèé òðèêóëà÷êîâèé ïàòðîí äëÿ çàêð³ïëåííÿ ñâåðäåë Ø 2—12 ìì ç öèë³íäðè÷íèì õâîñòîâèêîì. Íà ð³çüáîâó ÷àñòèíó õâîñòîâèêà íàãâèí÷åíà âòóëêà ³ç çîâí³øíüîþ ð³çüáîþ, íà ÿêó íàêðó÷åíî êîðïóñ ïàòðîíà, ùî ìຠâíóòð³øí³é êîíóñ. Ïðè îáåðòàíí³ êîðïóñà çà ãîäèííèêîâîþ ñòð³ëêîþ òðè êóëà÷êè, ïðèòèñíóò³ äî íüîãî ïðóæèíàìè, ñõîäÿòüñÿ é çàòèñêóþòü ñâåðäëî.

Рис. 1.7.57. Трикулачковий самоцентрувальний патрон:
а — конструкція; б — встановлення

       Трикулачковий патрон з похило розміщеними кулачками (рис. 1.7.58) забезпечує точне й надійне кріплення свердла. Обойма 3 міцно насаджена на гайку 2, на внутрішньому конусі якої є різьба, а на торці — конічні зубці. У пазах корпуса патрона знаходяться три розміщених похило кулачки 1; на зовнішніх їх сторонах також нарізана різьба, з’єднана з різьбою гайки 2. При повороті обойми спеціальним ключем, який має на кінці конічні зубці і вставляється в отвір 4, кулачки сходяться або розходяться, затискуючи або звільняючи свердло.

Рис. 1.7.58. Трикулачковий патрон з похило розміщеними кулачками:
1 — кулачки; 2 — гайка; 3 — обойма; 4 — отвір

     Патрони з похилими кулачками випускаються трьох типорозмірів — ПС-3, ПС-6, ПС-9 (число у марці вказує найбільший діаметр свердла, що затискується патроном).
     Цанговий патрон (рис. 1.7.59) використовують для затискання свердел невеликого діаметра з циліндричним хвостовиком. Цангові патрони забезпечують надійне й точне закріплення інструмента. Корпус цангового патрона має хвостовик для кріплення в конусі шпинделя верстата і різьбову частину, на яку нагвинчена гайка, що має на бокових частинах лиски для гайкового ключа. Затискну цангу встановлюють у конічний отвір. При нагвинчуванні гайки на різьбову частину цанга стискується й закріплює хвостовик свердла.

Рис. 1.7.59. Цанговий патрон

     Швидкозмінні патрони. При обробці деталей, у яких необхідно послідовно виконувати свердління, зенкерування, розвертання, нарізування різьби тощо, доводиться часто змінювати різальний інструмент, на що витрачають багато часу. Для скорочення часу на заміну інструмента застосовують швидкозмінні патрони. Відомі швидкозмінні патрони з ведучими кульками та поводкові. На рис. 1.7.60 показано швидкозмінний патрон з ведучими кульками, що застосовується для легких робіт. Конструктивно він простий і допускає зміну інструмента без зупинки шпинделя верстата. Корпус патрона закріплюють хвостовиком у шпинделі верстата. У циліндричному отворі корпуса розміщена втулка з гніздом для інструмента. Обертальний рух від корпуса патрона втулці передають дві кульки, які знаходяться у поперечних гніздах корпуса. Для заміни втулки з різальним інструментом припиняють обертання обойми, тримаючи її за рифлену поверхню, і піднімають обойму вгору до упору в пружинне кільце, закладене в паз корпуса. Переміщення обойми вниз обмежене іншим кільцем.

Рис. 1.7.60. Швидкозмінний патрон

     Свердління отворів
      При свердлінні розрізняють наскрізні, глухі й неповні отвори. Високоякісний отвір можна дістати внаслідок правильного вибору прийомів свердління, правильного розміщення свердла відносно оброблюваної поверхні і суміщенням осі свердла з центром (віссю) майбутнього отвору.
Підготовка й налагодження верстата. Перед початком роботи на свердлильному верстаті слід насамперед перевірити справність його заземлення, протерти стіл, отвір шпинделя, перевірити наявність огорожі, обертання інструмента (вхолосту), осьове переміщення шпинделя, роботу механізму подачі, закріплення стола.
      Підготовка верстата до роботи полягає у встановленні й закріпленні різального інструмента й заготовки, а також у визначенні режиму різання — швидкості й подачі. Свердло вибирають відповідно до заданого діаметра отвору і залежно від оброблюваного матеріалу. Вибираючи діаметр свердла, слід пам’ятати, що при роботі свердлом у результаті биття отвір дістають дещо більшого розміру, ніж свердло. Середні значення розбивки отвору:

      Точність свердління в окремих випадках можна підвищити ретельним регулюванням верстата, правильним загостренням свердла або застосуванням кондукторної втулки. Залежно від того, який хвостовик має свердло — циліндричний чи конічний, добирають свердлильний патрон або відповідну перехідну втулку, а залежно від форми й розмірів оброблюваної деталі вибирають той чи інший пристрій для закріплення її при свердлінні.
       Перш ніж встановити патрон або перехідну втулку, треба протерти як хвостовик, так і отвір шпинделя. (Забороняється протирати шпиндель при його обертанні.)
      Свердло вводять в отвір шпинделя легким поштовхом руки. При встановленні свердла в патрон потрібно стежити за тим, щоб хвостовик свердла впирався у дно патрона, інакше при роботі свердло може переміститися вздовж своєї осі. Потім встановлюють пристрій або деталь на столі верстата, попередньо очистивши як поверхню стола, так і упорну площину пристрою чи самої деталі.
       Коли свердлять наскрізний отвір, то для уникнення пошкодження стола під деталь кладуть підкладку (якщо стіл не має отвору) з точними паралельними площинами.
       Порядок налагодження верстата на певну частоту обертання й подачу залежить від конструкції верстата. Це здійснюють перекиданням паса з одного східця шківа на інший або перемиканням за допомогою рукояток зубчастих коліс у коробках швидкостей і подач.

Для підвищення стійкості різального інструмента і щоб мати чисту поверхню отвору при свердлінні металів і сплавів слід використовувати охолодні рідини, що залежно від марки оброблюваного металу й сплаву вибирають за довідниками.

Свердління за розміткою. За розміткою свердлять одиничні отвори. Попередньо на деталь наносять осьові риски, кругову риску, що визначає контури майбутнього отвору, і контрольну риску діаметром, дещо більшим за діаметр майбутнього отвору; потім накернюють заглиблення в центрі отвору. Керновий отвір круга роблять глибше, щоб надати попередній напрям свердлу. Свердління здійснюють у два прийоми — спочатку виконують пробне свердління, а потім остаточне. Пробним свердлінням при ручній подачі дістають заглиблення розміром близько 1/4 майбутнього отвору. Після цього видаляють стружку й перевіряють концентричність лунки й кругової риски. Якщо контури заглиблення (лунки) зміщені відносно риски майбутнього отвору, то від центру лунки в той бік слід змістити центр отвору, крейцмейселем прорубати дві-три канавки. Потім знову продовжують свердління і, переконавшись у його правильності, просвердлюють остаточно (рис. 1.7.61).
       Свердління за розміткою застосовують в одиничному та дрібносерійному виробництві, коли виготовлення кондукторів економічно себе не виправдовує через малу кількість оброблюваних деталей.
       При свердлінні за розміткою до свердлувальника надходять розмічені заготовки з нанесеними на них контрольними колами та центром майбутнього отвору (рис. 1.7.61, а). У деяких випадках розмітку робить сам свердлувальник.
       Свердління за розміткою здійснюється в два етапи: попереднє, потім остаточне свердління.
       Попереднє свердління виконують з ручною подачею, висвердлюючи невеликий отвір (0,25d). Після цього відводять назад шпиндель і свердло, видаляють стружку, перевіряють збігання кола надсвердленого отвору з розмічувальним колом.
       Якщо попередній отвір просвердлено правильно (рис. 1.7.61, б), свердлення слід продовжити й довести до кінця.
       Якщо ж надсвердлений отвір пішов убік (рис. 1.7.61, в), роблять відповідне коректування, яке полягає в прорубуванні крейцмейселем 2—3 канавок від центру з того боку, куди слід змістити свердло (рис. 1.7.61, г). Канавки спрямовують свердло в намічене кернером місце. Після виправлення зміщення продовжують свердління до кінця.

Рис. 1.7.61. Свердління за розміткою:
а — розмічування та кернування центру отвору; б — розмічування та кернування контрольного кола; в — свердло відвело від центру отвору; г — виправлення напрямку свердла; 1 — слід від керна; 2 — канавка; 3 — величина зсуву

     Свердління глухих отворів на задану глибину здійснюють за втулковим упором на свердлі (рис. 1.7.62, а) або вимірювальною лінійкою, закріпленою на верстаті (рис. 1.7.62, б). Для вимірювання свердло підводять до зіткнення з поверхнею деталі, свердлять на глибину конуса свердла й відмічають за стрілкою (показником) початкове положення на лінійці. Потім до цього показника додають задану глибину свердління й дістають розмір (цифру), до якого слід свердлити.

Рис. 1.7.62. Свердління глухих отворів на визначену глибину за втулковим упором (а) та вимірювальною лінійкою (б)

     Деякі свердлильні верстати на вимірювальній лінійці мають упор: його нижню грань встановлюють на цифрі, до якої потрібно свердлити, й упор закріплюють гвинтом.
     Багато свердлильних верстатів мають механізми автоматичної подачі з лімбами, що визначають хід свердла на потрібну глибину.
     При свердлінні глухих отворів слід періодично виводити свердло з отвору, очищати останнє від стружки й заміряти глибину штангенглибиноміром.
     Свердління неповних отворів (півотворів). Коли отвір розміщено біля краю, до оброблюваної деталі приставляють пластинку з того самого матеріалу, затискують у лещатах і свердлять повний отвір (рис. 1.7.63), потім пластинку прибирають.